Василь Ємець

Бандурист-віртуоз, бандурний майстер, історик, письменник
15 (27) грудня 1890, с. Шарівка, Богодухівського району, Харківської області – 6 січня 1982 Лос-Анджелес, США

Народився на Слобідській Україні в козацькій родині — Костя та Марії Курахович.
Музичні здібності, любов до української пісні передалися Василю від батька й матері. У їхній родинній оселі навіть стояв фонограф (з 1899 року), на якому записували народні пісні. Хлопець виростав серед народних мелодій, особливо його захоплювала гра сліпих кобзарів. Навчаючись у старших класах гімназії, він на власноруч зароблені гроші купив собі бандуру в київського майстра Антонія Паплинського.

У 1908 році почав вивчати гру на бандурі у кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка.
Перший його публічний виступ відбувся 6 грудня 1911 року в Охтирці (тепер Сумська область). Цей виступ мав надзвичайний резонанс і ледь не завершився виключенням Василя з гімназії, бо він співав «Розриту могилу» Тараса Шевченка. Від виключення з гімназії врятувало те, що на вчительську раду, де розглядався цей «скандальний інцидент», він представив «Кобзаря» Тараса Шевченка з позначкою «Дозволено цензурою».

У 1911 році Василь Ємець вступає до Харківського університету на природничий відділ фізико-математичного факультету. У вільний від навчань час створює кобзарську групу і навчає грі на бандурі студентів, а також виступає у харківському кінотеатрі «Зєркало жізні» у перервах між фільмами. Цього року влітку він уперше почув кобзарський ансамбль сліпих кобзарів під керівництвом Івана Кучеренка в Охтирці, що породило ідею створити такий ансамбль зрячих бандуристів.
Влітку 1913 року на запрошення Миколи Богуславського Василь Ємець прибув до Катеринодару, де організовував «Першу кубанську кобзарську школу». Ця подорож у 1913 році та наступного літа заклали основу для майбутнього розквіту кобзарської музики на Кубані. Ансамблі та гуртки бандуристів були закладені в усіх українських станицях. Понад 50 бандуристів Кубані мали можливість вивчати гру на бандурі у Василя Ємця.

1914 — після участі в демонстрації проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка Василь Ємець змушений був виїхати з України до Москви, де продовжив навчання в місцевому університеті. Там він бере активну участь у товаристві «Кобзар» та спількується з українськими бандуристами, які гуртувалися в Москві. Восени 1914 року Ємець виступив на Всеслов’янському концерті в Москві. Російська преса відзначила високу майстерність його гри.
У 1916 році відбувся виступ Василя Ємця у Великому імператорському театрі. Після цього виступу найбільша на той час московська газета «Русскоє слово» вперше назвала Ємця віртуозом. До сьогоднішнього часу Василь Ємець єдиний бандурист, який виступав як соліст-бандурист у цьому театрі.
Закінчивши Московський університет 1917 року, він повернувся в Україну (на Чернігівщину), де 1917–1918 — вчителював у місті Сосниця (тепер Чернігівська область). Протягом наступних років брав участь в обороні Києва від червоних військ Михайла Муравйова, служив у полку імені гетьмана Петра Дорошенка Першої козацької синьої дивізії УНР.
У 1918 році за сприяння гетьмана Павла Скоропадського організував із 8-ми бандуристів Кобзарський хор. Цей колектив став основою Київської капели бандуристів. 3 листопада 1918 року в Києві в театрі Берґоньє (тепер театр імені Лесі Українки) відбувся перший прилюдний концерт Кобзарського хору. Потім були виступи в Українському робітничому домі, Купецькому зібранні, «Молодому театрі» Леся Курбаса. У березні 1919 року після концерту, присвяченому Тарасу Шевченкові на Шулявці, Кобзарський хор ліквідувався і Василь Ємець та інші учасники Хору покинули столицю.
1920 року Ємець емігрує до Берліна, де ремонтує свою бандуру, студіює музику в Берлінській консерваторії та пише працю про кобзарів. У 1922 році проходять сольні концерти бандуриста в Берліні та по Карпатській Україні. У видавництві «Українське слово» (Берлін) була видана його розвідка «Кобза та кобзарі» з бібліографічним додатком Зенона Кузелі (репринтне перевидання — видавництво «Музична Україна», 1933, Київ). Це найвідоміша, але не єдина його публікація — загалом їх понад 20.

1923 року на запрошення Українського громадського комітету переїжджає до Чехословаччини. Виступає в таборах для інтернованих українців, пізніше — по різних містах Чехії. В Празі зорганізував школу гри на бандурі, другу капелу бандуристів та кілька студентських ансамблів гри на бандурі. У школі вивчали гру на бандурі майже 100 студентів. За ініціативи Василя Ємця було закладено майстерню для серійного виробництва бандури, яка перетворилася на філію фірми з виробництва музичних інструментів Інґушек, де були виготовлені понад 100 інструментів. Протягом 1926–1932 років Василь Ємець активно гастролює в Ужгороді, Закарпатті, в Бельгії, Франції, Буковині, Америці, де записав платівку із записами «В степах України» та історичну пісню «Максим, козак Залізняк».
1934 року Василь Ємець переселився до Франції, де брав участь у концертах французьких музичних товариств та по приватних домівках, які влаштовувала Федерація французьких артистів.
1937 року переїжджає в Канаду, потім Мінеаполіс, Голівуд. Протягом цього періоду бандурист багато концертує по всіх великих містах США та Канади, грає, пише, організовує, вчить і робить бандури.

1945 рік — зробив першу хроматичну концертну бандуру на 56 струн. Створює новий репертуар для неї та застосовує свою техніку гри на хроматичному інструменті. І вже через рік відбувся перший публічний виступ із хроматичним інструментом – Василь Ємець виконав Місячну сонату Бетховена на концерті у Філадельфії.
1948 рік — Концерти на радіо та телебаченні в Голівуді та Торонто. Власними руками змайстрував другу так звану «подвійну бандуру» на 62 струни. Згодом визнані професіонали не вірили, що таку бандуру міг зробити аматор. Звук бандури Ємця використано у кількох американських фільмах.

У 1952 році в Голівуді Василь Ємець записує другу довгограючу платівку на хроматичній подвійній бандурі, де були записані композиції «В горах України», «Передзвін», «Танцюючі сніжинки» та кілька класичних транскрипцій. Платівка не була комерційно видана за життя бандуриста.
У США з Василем Ємцем познайомився о. Іриней Готра-Дорошенко і Василь Ємець став його учителем з гри на бандурі.
Василя Ємця сучасники та колеги називали «кобзарем у фраку» – на своїй бандурі майстер виконував транскрипції творів Бетховена, Чайковського, Дворжака, мріяв, щоб бандура здобула популярність у музичному вжитку поруч з арфою, скрипкою та фортепіано.