Зіновій Штокалко

Бандурист-віртуоз, кобзар, композитор, поет-модерніст, доктор медицини
25 травня 1920, м. Бережани (за іншими даними – с. Кальне) Козівського району Тернопільської області – 28 червня 1968, м. Нью-Йорк, США

Народився у сім’ї священика, де був четвертим із п’яти синів. Під час 1-ї світової війни, де батько Зіновія брав участь як військовий священик, він привіз із Центральної України бандуру, якою і зацікавився малий Зіновій. Після закінчення у 1938 році Бережанської гімназії, юнак жив у Львові, де ймовірно, познайомився із фольклорними фондами, зокрема із записами традиційної кобзарської музики кінця ХІХ століття, а можливо, і звукозаписами початку ХХ століття. Ця робота мала визначний вплив на формування бандуриста. Невідомо, хто був його першим учителем, але у Бережанах Зіновій почав опановувати гру на бандурі у Юхима Клевчуцького, з подальшим удосконаленням майстерності у Львові у Юрія Сінгалевича. Деякий час був під впливом виконання харківського бандуриста Григорія Бажула.
До першої радянської окупації Галичини Штокалко так далеко зайшов у своїй техніці гри, що Народний комісаріат освіти запропонував йому опрацювати підручник гри на бандурі. Зіновій узявся обробляти народні пісні, але ці плани пішли нанівець із початком німецько-радянської війни в 1941 році.

Навчаючись у Львівському медичному інституті (1939–1941), Зіновій Штокалко, разом із Юрієм Сінгалевичем і Федором Якимцем, входив до тріо бандуристів. Із ним познайомились члени Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка, які здивувалися надзвичайній техніці молодого музиканта.

Протягом наступних років були табір для переміщених осіб у Німеччині (з 1944 року), медичні студії в університеті Людвіга-Максиміліяна (Мюнхен) і еміграція до США у 1952 році.

Зіновій Штокалко відомий як виконавець дум на бандурі, соліст і член управи Капели бандуристів імені Тараса Шевченка в Америці. Бандурист багато концертував індивідуально та з капелами в Україні, Німеччині та США, брав участь в українських телевізійних програмах. Також він зібрав та аранжував понад 300 дум і балад, козацьких, повстанських, стрілецьких та інших пісень; створив навчальне видання «Кобзарський підручник» (Київ-Едмонтон, 1992), «Підручник гри на бандурі», збірку п’єс для гри на бандурі, історично-теоретичну працю про бандуру, написав багато статей про кобзарське мистецтво, пісень і дум. Залишив звукозаписи козацьких та інших дум у супроводі бандури.
У своєму репертуарі Зіновій Штокалко мав величезний запас історичних пісень і дум, деякі з яких були записані за життя бандуриста. У 1970 році українська книгарня «Сурма» (Нью-Йорк) випустила на двох платівках альбом Зіновія Штокалки «О, думи мої. Пам’яті бандуриста Зіновія Штокалки», куди увійшли такі твори: «Дума про Олексія Поповича», «Сіяв мужик гречку», «Іди від мене»,» Дума про козака Голоту», «Дума про Марусю Богуславку» та інші. Також бандурист реконструював давні билини часів Київської Русі, такі як «Про великого богатиря Іллю Муромця і розбійника Соловея», «Про Добриню та Змія», «Про великих богатирів Святогора та Іллю Муромця».
Учнями Зіновія Штокалки були основоположник ансамблю бандуристів «Кобза» Мирослав Дяковський (Мюнхен) і Андрій Горняткевич (Едмонтон).

1997 року в Україні видано збірник нот для бандури Зіновія Штокалки.
По бандуристові Зіновію Штокалці лишились не тільки короткограюча платівка «Дума про Марусю Богуславку», віртуозна техніка гри на бандурі й професійні принципи аранжування, він був ще й «аудіофілом», який мав у своєму помешканні якісну звукову апаратуру, на якій записав близько 20-ти годин музики. Ці звукозаписи можна поділити на такі групи: народні пісні (історичні, жартівливі, про кохання, літературного походження), інструментальні твори (традиційний кобзарський репертуар, експериментальні твори), канти, думи, билини.

Творча спадщина видатного бандуриста Зіновія Штокалка величезна і досі досконало не вивчена. Вплив її на сучасне кобзарське мистецтво продовжується у кобзарських виступах найвідоміших бандуристів сучасності.