Володимир Кабачок

Художній керівник Полтавської капели бандуристів (1925-1934) бандурист, співак, диригент, педагог
15 липня 1892, Петрівці – 15 червня 1958, Київ

Перші музичні навички Володимир Кабачок здобув під час навчання у початковій школі в Полтаві. Співаючи в архієрейському хорі міста з раннього дитинства Володимир опановував такі музичні дисципліни, як вокал, диригування, сольфеджіо, теорія музики. У 1907 році Володимир вступив до Полтавського музичного училища, де навчався грі на тромбоні та ударних інструментах, співав у хорі, грав у симфонічному оркестрі. У 1913 році Володимира Кабачка було прийнято до Московської консерваторії, де він опановував навички гри на контрабасі у класі професора Олексія Мартинова та студіював вокал у професора Івана Горді. Тут він долучився до мистецького й громадського життя закладу: відвідував публічні лекції, вистави, концертував у складі студентського хору й оркестру. На жаль, дуже скоро молодого артиста було мобілізовано на фронт.

У 1916 році за станом здоров’я Володимира було демобілізовано, і він зміг повернутися з армії, але складні матеріальні умови не дали йому можливості поновити навчання у консерваторії. Володимир повертається до Полтави і розпочинає професійну діяльність.

Викладає музику й співи в загальноосвітніх закладах (Першій трудовій школі імені І.Котляревського і Трудовій школі № 8), керує дитячими хоровими колективами, здійснює активну музично-просвітницьку роботу, пропагуючи творчість українських композиторів і народні пісні.

У цей період життя Володимир Кабачок веде активну мистецьку діяльність – влаштовує музичні вечори й імпровізовані концерти в супроводі фортепіано, опановує народні інструменти – бандуру, релю, арфу. Поступово Володимир опанував різні типи бандур, які існували в українському музичному побуті. Вирішальним для музиканта у виборі магістрального напряму своєї діяльності – служінню мистецтву бандури – стало його знайомство і співпраця з Гнатом Хоткевичем.

У 1920-ті роки організація капел бандуристів в Україні була ініційована владою і набула масового характеру. 1923 року Володимир Кабачок створює у Полтаві самодіяльну капелу бандуристів. 1925 року існування Полтавської капели було затверджено на державному рівні, консультантом призначено Гната Хоткевича. Сам Хоткевич працював з капелою дистанційно, відвідуючи Полтаву раз на місяць, щоб прослухати опрацьований бандуристами репертуар. Щоденні заняття зі студійцями проводив Володимир Кабачок, щотижня виїжджаючи до Харкова, щоб отримати необхідні вказівки.

Колектив, очолюваний Володимиром Кабачком, за чотири роки інтенсивної роботи досяг значних професійних результатів і 1929 року отримав звання Державної зразкової капели бандуристів Української РСР.

Натомість, в СРСР змінилась культурна політика й почалась хвиля репресій. Вперше Володимира Кабачка було заарештовано в січні 1934-го, але після 4 місяців утримання під вартою «за недостатньою кількістю доказів» звільнено. Після звільнення влаштувався литавристом у Полтавському міському оркестрі, згодом – артистом оркестру «ВДТ» в Ленінграді, а також в клубі «Експортлісу» в Автово, де працювало багато українців, з яких утворив український хор. При клубі створив капелу бандуристів, яка виступала в місті та Ленінградській області.

В серпні 1937-го року заарештований вдруге і засуджений за «націоналістичну діяльність» до 10 років колимських виправних таборів. У 1943 році переведений до Ташкенту, де протягом 1943-1944 років був солістом-бандуристом Ташкентської філармонії, керував хором ансамблю дружин офіцерів.

Починаючи з 1944 року, Володимир Кабачок викладав гру на бандурі в Музичному училищі імені Р.Глієра, а з 1951-го року – і в Київській консерваторії імені П.І.Чайковського, де виховав плеяду відомих музикантів. У цей же період працював ув оркестрі хору Г.Верьовки як соліст-бандурист, керував оркестром народних інструментів.
Володимир Кабачок – активний організатор бандурних ансамблів – тріо, дуетів, найвідомішою формацією з яких було тріо бандуристок у складі Тамари Поліщук, Ніни Павленко, Валентини Третякової.

Підсумком багатолітніх пошуків Володимира Кабачка в удосконаленні підготовки бандуриста-виконавця і розкриття професійних можливостей інструмента став підручник «Школа гри на бандурі» (1958), виданий у співавторстві з композитором Євгеном Юцевичем. Книга вийшла друком вже по смерті автора, але перший примірник йому таки вдалося побачити.