Харківська бандура (також відома, як Хоткевичівська) – це варіант інструменту, який виник на початку ХХ століття, коли почався процес освоєння бандури як інструменту міської інтеліґенції. Бандурист, письменник і культурний діяч Гнат Хоткевич, який жив у Харкові, дуже добре знався на інструментах і традиції гри кобзарів Слобожанщини. Він сам грав на такому інструменті – тепер його називають «старосвітська бандура», блискуче його опанував і далі почав добиватися віртуозності, яка виходила за межі традиції. Гнат Хоткевич оформив це у навчальну методику, викладав у Харківському музично-драматичному інституті, почав керувати Полтавською капелою бандуристів, подбавши про виготовлення бандур нового типу для капели.

Харківська бандура Хоткевича — це доба українського аванґарду, нова музична парадиґма. Гнат Хоткевич виступає з «маніфестом», змінивши конструкцію і створивши методику, називає своє бачення «мовою бандури», безапеляційно заявляючи, що лише новий спосіб гри відкриває нові перспективи руху бандурної музики. А це можливо лише за відмови від архаїчної системи гри, вбачаючи структурні елементи тембру єдиною можливістю виходу з музичного тупика, наполягаючи на суворій дисципліні в оволодінні сотнями варіантів звуковидобування як музичного матеріалу.

Бандур харківського типу було небагато, на них грали переважно студенти Хоткевича і Полтавська капела. І коли у 1930-х роках Хоткевича усунули з посади, потім заарештували і розстріляли, коли частину його студентів репресували, а інші розбіглися по усьому світу, в Україні цей спосіб забувся.

Ю.Китастий, В.Войт