Гнат Хоткевич

Композитор, бандурист, мистецтвознавець, театральний і громадсько-політичний діяч, педагог, письменник, історик
31 грудня 1877 (12 січня 1878), Харків, Російська імперія – 8 жовтня 1938, в’язниця НКВС, СРСР

Народився у сім’ї поляка та українки. У молоді роки Гнат вивчав гру на скрипці у харківського професора Ільницького і досяг професійного виконавського рівня, даючи численні сольні концерти скрипкової музики. Також він вправно володів грою на фортепіано та професійними навичками співу, співаючи баритоном. Протягом навчання у Харківському реальному училищі, а потім і на технічному факультеті Харківського технологічного інституту, Гнат Хоткевич включився в культурно-освітню діяльність і з 1896 року почав вивчати гру на бандурі. Він віртуозно опанував гру на цьому інструменті, що заклало ґрунт для пізнішого створення професійних курсів гри на бандурі, і як бандурист-соліст об’їхав майже всі великі міста України. На базі народного способу гри на бандурі, який використовували слобожанські кобзарі, Гнат Хоткевич створив свою, так звану, Харківську школу гри на бандурі. Саме завдяки йому та колегам і послідовникам, старосвітська бандура набула нового вигляду та звучання і була значно вдосконалена.

1902 року Гнат Хоткевич організував виступ кобзарів-лірників на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові та підготував доповідь, яка мала вирішальне значення для подальшого розвитку кобзарського мистецтва в Україні. Це був перший відомий виступ ансамблевого виконавства на бандурі.
За участь у керівництві політичним страйком 1905 року зазнав переслідувань і в січні 1906 був вимушений переїхати в Галичину, що тоді була у складі Австро-Угорщини, яку об’їхав усю зі скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури. У 1909 році Гнат Хоткевич видав у Львові перший підручник гри на бандурі. Повернувшись у 1912 році у Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав із лекціями, в січні 1913 року став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя», продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів «Вечір бандури».

Знову переслідування і висилка за межі України у 1915 році у Вороніж. До більшовицької окупації України Гнат Хоткевич поставився з недовірою, але з 1920 року активно включився до літературно-мистецького життя: викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі (1920–1928 роки), керував класом бандури у Харківському музично-драматичному інституті (1926–1932 роки).
У 1928–1932 роках працював художнім керівником Полтавської капели бандуристів, для якої створив поважний репертуар. Саме під його керівництвом колектив капели досяг такого успіху, що став першим радянським колективом, який отримав контракт на гастролювання Північною Америкою. Удосконалюючи конструкцію бандури, Гнат Хоткевич систематично створював педагогічну літературу для бандури: підручники для гри на бандурі (1909, 1929, 1930, 1931), «Короткий курс гри на бандурі»; уклав низку композицій і обробок народних пісень.
Починаючи з 1932 року Гнат Хоткевич потрапив у немилість до влади і втратив державні роботи. Його твори, чимало яких було видано за життя композитора, потрапляють під заборону і виключення з виконавської практики. Автор продовжував за них відчайдушно боротися, за що його у 1933-му році було звільнено зі складу керівництва капели, а в 1934 році було припинено і фінансове утримання самого колективу. Керівника капели Володимира Кабачка було заарештовано, нотозбірню капели вилучено і знищено, в тому числі, зниклими є унікальні партитури Гната Хоткевича. Потім арештували і самого Гната Хоткевича, засудивши 9 вересня 1938 року до розстрілу за «участь у контрреволюційній організації» і шпигунство на користь Німеччини. Вирок виконаний 8 жовтня 1938 року.
Реабілітований 11 травня 1956 року посмертно.

Гнат Хоткевич є автором близько 600 музичних творів: романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. Його «Поема про Байду», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» сьогодні вважаються народними.